Засмучений спекотний день марить моїм коханням,

Зазираючи в кишені, повні вогню та глиняного шаржу.

Я все ж таки віднайшла таємничий струмок життя,

Він тепер кожного ранку дзюркотить у віконній скелі,

Мабуть, читає мої розсіяні по кімнаті думки,

Такі вразливі та безпосередні, неначе замріяні важливістю хвилин.

Струмок зітхає, коли бачить розквітнену сором’ язливість турботливих долоней,

Що гріють вогник каяття у водовороті ілюстрованої молитви.

Але уникає вторгнення у безмежжя білосніжного танку.

Отож, кожний думає, що вірить у важливе та таємниче.

Але жодного разу я не спостерігала

Поєднання гармонічних слів у побуті хроматичного ладу.

Тільки деякі стрічки жалю, проникаючи у кишені щастя,

Знаходять там тремтячі сходинки зламаного кохання.

Зламаного від перешкод та образ.

 

Белоснежка Аля