Безкінечність обмежень...

Припинення руху...

Зміст пустих спостережень,

Спустошення духу.

Незахищенність плоті,

Обсмажена доля...

Карантин на болоті.

Послаблена воля...

Хаотичність хвилинок,

Розпуття дистанцій;

Знову первісний ринок

Та присмак вакансій.

Делікатність мелодій,

Знайома образа...

Від життєвих пародій

Лишилася фраза,

Що летить у спадковість,

Бринить кольорово.

Я твоя випадковість,

Нестриманість слова...

У каждого свое понимание доли -

Право быть на земле иль в изгании... Роли…

Только что называется адом внегласным,

Или раем тяжелым, оазисом властным?..

Догоняют пропажу свирепые дали,

Открывая дорогу, что мы так искали…

Ты меня повстречал и утратил во тьме;

В закоулке невзрачном, в потертом письме

Отторгал, приближая гранитные своды;

Заглянул перекрестком пути и свободы

В силуэтность преград, отчужденность молчаний,

Наших данных пред Богом немых обещаний… 

В смешном наряде, бесцветно-странном,

Завиты пряди у лба спонтанно.

Ерошит челку косматый ветер,

А в сердце нежном бродяжит пепел.

В смешном движеньи снуются люди,

В проекте счастья лишь только судьи.

В закромках чувства надменный хохот,

А в сердце нежном прощальный ропот.

В смешном допросе, бесцельно-хватком,

Бросают низко сердца охапкой.

Клеймят чернилом лагуну веры,

А в сердце нежном любовь без меры...

Нейтральной стороной несутся звуки,

Сонет утяжеляя бездной строк,

Утешены мечтами наши руки,

На запад – стая птиц, мы – на восток.

Волнистой чередой буяют плети,

Над радугой побед сияет трон.

Слагают песни ангельские дети

В пастельном своде поднебесных крон.

Прохладной синевой мерцает небо,

Теряются слова изнанкой сил...

И крохи стеаринового хлеба

Растаскивает ворон у перил...

Сумний листопад моїх думок.

Стелиться дорога чорноземом.

Ємко відчуваються проблеми.

Витяг з протоколу. Стиглий крок. 

Тішиться у небі колір мрій,

Ніжиться блакиття понад містом

М`ятним зацілованим намистом

Ти під серцем любу душу грій.  

Терпне відчайдушна данина,

 Фраком прикриваючи суттеве.

Дійсне знов вважають за миттєве,

Вибухом тривожить глибина. 

 Сумний листопад твоїх очей, 

 Дотик, наче віти яблуневі

Залишають в небі кришталевім

Сльози опромінених ночей... 

Кольоровими снами,

Самотніми кронами

Промайнула між нами

Щасливими долями

Переливчаста миля

Омріяних сповідей,

Оповитая хвиля

Пахучих орхідей.

Незгасаючий бунт

Та полон зорепадів,

Нестриманих дотиків,

Мов водопадів,

Виноградна лоза

Карусельних обіймів,

Термінова гроза

Мелодичних ліній.

Кольоровими снами

Зітхнула тривога,

Поміж нами словами

Постала дорога.

Я молюся у затишку,

Ніжно благаю...

Я тебе водночас

І гублю й повертаю...

 Крилами світанковими,

 Стежками непримітними,

Краплями вересковими,

Терпкими, соковитими,

Хвилями пелюстковими,

Вірністю лебединою,

Лагідними покровами

Лину до тебе дниною.

Жовтень тривожить золотом, 

 Листям багряно стелиться,

Віє осіннім холодом,

Твоїх образ метелиця.

Присмаком губ розчулених

В танці кружля мелодія.

Повінь обіймів стулених-

Рідних сердець рапсодія.

Кротким дуновением ветров

Приближает счастье серенаду,

Запах тела словно авокадо

Манит окруженьем берегов.

Солнечный рассветный эпизод,

Дрожь у затаенных плавных сводов,

Изумрудный шелест небосвода

Созидает трепетный полет.

Стелится вуалью ночи трон,

Ловит звезды в сети лунный рыцарь.

Открывая треснутые лица,

В лабиринтах смуты бродит сон.

Вертится вольерная тропа

В чащах неизбежных заболотных,

Не напоишь зельем приворотным.

Я уже беспомощно-слепа.

Кротким дуновением ветров

Сторонится утро горизонта.

Отдаляя почести бомонда

В суете покинутых шагов…