Переулками исчезновений

Ткала радость маетная месть...

Умирая, отдавала честь,

Или даже безрассудства весть

В сумраке бездомных заблуждений...

Переулками исчезновений

Грела сердце рана что внутри...

Не было преград в его пути...

Разве только воле вопреки

Замыкался недруг изречений...

Переулками исчезновений,

Млела окрыленная мечта,

Содроганий разума ботва,

Или даже прежняя глава

Всех необъяснимых предрешений...

Колкостью и коготками битв

Прятались в туманах стоны чувства,

Предвкушая терпкое распутство,

Оглашая необычно пусто

О резервах тронутых ланит...

Ніжить ранок пелюстками снів,

Гріє дощ вертепами дороги.

Парасолька хибної тривоги

Павутиння бавить... Сонний спів...

Ніжить небо вичурністю слів,

Плинність вій бентежать перегони,

Смугою проносяться вагони.

Крига сонця в кольорі вітрів...

Ніжить осінь терпкістю ланів,

Прагне мить лишитися з тобою.

Під високим маревом прибою

Я сховаю велич берегів...

Ніжне серце...  Драмами пустель

Віднайде заховану долину,

Нашу відзеркалену країну

В осередках незнайомих скель...

Безкінечність обмежень...

Припинення руху...

Зміст пустих спостережень,

Спустошення духу.

Незахищенність плоті,

Обсмажена доля...

Карантин на болоті.

Послаблена воля...

Хаотичність хвилинок,

Розпуття дистанцій;

Знову первісний ринок

Та присмак вакансій.

Делікатність мелодій,

Знайома образа...

Від життєвих пародій

Лишилася фраза,

Що летить у спадковість,

Бринить кольорово.

Я твоя випадковість,

Нестриманість слова...

У каждого свое понимание доли -

Право быть на земле иль в изгании... Роли…

Только что называется адом внегласным,

Или раем тяжелым, оазисом властным?..

Догоняют пропажу свирепые дали,

Открывая дорогу, что мы так искали…

Ты меня повстречал и утратил во тьме;

В закоулке невзрачном, в потертом письме

Отторгал, приближая гранитные своды;

Заглянул перекрестком пути и свободы

В силуэтность преград, отчужденность молчаний,

Наших данных пред Богом немых обещаний… 

В смешном наряде, бесцветно-странном,

Завиты пряди у лба спонтанно.

Ерошит челку косматый ветер,

А в сердце нежном бродяжит пепел.

В смешном движеньи снуются люди,

В проекте счастья лишь только судьи.

В закромках чувства надменный хохот,

А в сердце нежном прощальный ропот.

В смешном допросе, бесцельно-хватком,

Бросают низко сердца охапкой.

Клеймят чернилом лагуну веры,

А в сердце нежном любовь без меры...

Нейтральной стороной несутся звуки,

Сонет утяжеляя бездной строк,

Утешены мечтами наши руки,

На запад – стая птиц, мы – на восток.

Волнистой чередой буяют плети,

Над радугой побед сияет трон.

Слагают песни ангельские дети

В пастельном своде поднебесных крон.

Прохладной синевой мерцает небо,

Теряются слова изнанкой сил...

И крохи стеаринового хлеба

Растаскивает ворон у перил...

Сумний листопад моїх думок.

Стелиться дорога чорноземом.

Ємко відчуваються проблеми.

Витяг з протоколу. Стиглий крок. 

Тішиться у небі колір мрій,

Ніжиться блакиття понад містом

М`ятним зацілованим намистом

Ти під серцем любу душу грій.  

Терпне відчайдушна данина,

 Фраком прикриваючи суттеве.

Дійсне знов вважають за миттєве,

Вибухом тривожить глибина. 

 Сумний листопад твоїх очей, 

 Дотик, наче віти яблуневі

Залишають в небі кришталевім

Сльози опромінених ночей... 

Кольоровими снами,

Самотніми кронами

Промайнула між нами

Щасливими долями

Переливчаста миля

Омріяних сповідей,

Оповитая хвиля

Пахучих орхідей.

Незгасаючий бунт

Та полон зорепадів,

Нестриманих дотиків,

Мов водопадів,

Виноградна лоза

Карусельних обіймів,

Термінова гроза

Мелодичних ліній.

Кольоровими снами

Зітхнула тривога,

Поміж нами словами

Постала дорога.

Я молюся у затишку,

Ніжно благаю...

Я тебе водночас

І гублю й повертаю...